КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/LEXIKON/malarstvo_i_literatura.dhtml

	МАЛЯРСТВО I ЛIТЕРАТУРА orig					 (#hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=17064
 МАЛЯРСТВО I ЛIТЕРАТУРА мають тривалу iсторiю взаємовiдносин, яка починається з протописемностi, з таких Тi варiантiв, як пiктографiя аборигенiв Америки, Австралiï, деяких народiв Сибiру, шумерська iдеографiя тошо, якi по сутi були малюнковою оповiддю про тогочаснi подiï та засобом спiлкування. Пiзнiше з появою власне писемноï культури ïï звязок з зображенням як таким набуває прикладного значення, про що свiдчить сх. iєроглiфiка, калiграфiя, графiчна поезiя, а з винайденням I.Гутенбергом друкарського верстата книжкова iлюстрацiя, екслiбрiс, полiграфiчнi прикраси (книга, афiша) тощо. Але бiльш суттєвим для усвiдомлення лiт,- малярських контактiв треба вважати первiсний синкретизм архаïчного мист-ва, розподiбнення якого привело до появи як власноï iсторiï малярства i л-ри, так i iсторiï ïх спiвiснування, яка розвивається в контекстi двох визначальних тенденцiй христ. духовностi, шо сгруктурується в книзi книг Бiблiï, та чуттєвоï свiдомостi гелленiзму з його настановою на тiлесну виразнiсть свiтосприймання. Чи не найпершим в свроп традицiï, принаймнi, зафiксованим (Плутархом) фактом спiввiдносностi л-ри i малярства є судження давнгрец. поета Симонiда (ZI-V ст. до н.е.) про те, що малярство це нiма поезiя, а поезiя це мовлене малярство. Воно було пiдкореговано Леонардо да Вiнчi (XV- XVI ст.), який назвав малярство нiмою поезiєю, а поезiю слiпим малярством, а його спiввiтчизник Л.Дульче (XVI ст.) заявляв, шо хороший поет мусить бути i добрим маляром. Значення подiбних поглядiв, незважаючи на ïх конкретний змiст, полягає в тому, шо вони, спираючись на худож. практику, стверджували живописнiсть л-ри та лiтературнiсть малярства). В останньому це проявлялось перш за все в розробцi лiт. (ширше словесних) сюжетiв, якi вимагали вiд митця та глядача певноï лiт. освiченостi. Ця традицiя набула особливоï ваги в iконографiï, яка активно почала розвиватися в II-III ст. з поширенням христ-ва, а також в творчостi Рембрандта, П.Брейгеля- старшого, Е.Делакруа. М.Врубеля. I.Шемякiна та iн. При такiй залежностi малярства вiд л-ри з'явилась проблема перекладу з мови одного виду мист- ва на мову iн., зокрема, виникла потреба трансформацiï часового, тобто оповiдного за характером лiт. сюжету в просторовий живописний. Напр., в Радзiвiлiвському, або Кенiгсберзькому лiтописi (XVI ст.) ця проблема вирiшувалась за допомогою умовно-емблематичного прийому монтажу в однiй книжковiй мiнiатюрi кiлькох повязаних мiж собою єдиним сюжетним мотивом епiзодiв євангельськоï iсторiï (цей прийом в модифiкацiйному виглядi проiснував до XX ст., напр,, у Дж. Балла, П.Пiкассо). Неабияке полегшення при створеннi малярського еквiваленту лiт. образу пов'язане з iст. тривалою алегоричнiстю мист-ва (Алегорiя), а саме з рацiоналiст, характером вiдношення мiж абстрактним, а тому заг-вживаним значенням та його конкретно-чуттєвим знаком. Виняткове значення мало i має сполучення вiзуального образу картини з ïï словесною назвою (як зх.. так i сх. традицiя вiд сер-вiччя до XX ст.). сполучення, яке не тiльки корегує рецептивну настанову глядача i тим самим сприяє акту комунiкацiï, але й створює семантичну напругу мiж словесним та малярськими рядами. Що ж ло л-ри, то ïï живописнiсть проявляється, насамперед, у фактурному зображеннi людини (портрет), природи (пейзаж), побутового начиння, в гастрономiчному натюрмортi, баталiстичних, маринiстичних та iн. образах, шо надає лiт. тв. статичного характеру i сприяє створенню натуралiстичного ефекту (Гомер, М.Гоголь, Е.Золя, Л.Толстой, Г.Флобер, Г.Сенкевич, В.Стефаниктаiн.). Саме проти такоï живописностi в суч. Г.Е.Лессiнговi описовiй та дидактичнiй л-рi, а також ïï теоретикiв, перш за все Й.Брайтiнгера («Критичне мистецтво поезiï , 1741) був полемiчно спрямований його трактат ‘Лаокоон. або про межi малярства та поезiï» (1766). Але попри всi аргументи нiм. просвiтителя шодо розмежування л-ри та малярства, спроба ïх розлучити виявилася безперспективною (незважаючи на появу у XX ст. безпредметноï поезiï i безпредметного живопису), хоча ця праця мала велике значення, тому шо вона об'єктивно мiстила нов. погляд на можливостi самостiйного розвитку л-ри, яка пiсля розквiту архiтектури в Дав. гиптi, скульптури в Давнiй Грецiï, малярства в епоху Вiдродження стала домiнуючим видом мист-ва Нов. часу. Цi можливостi реалiзувалися, насамперед, у психологiзацiï л-ри (Психологiзм). яка набула звичного характеру вже в сучасному Лессiнговi лiт. напрямовi сентименталiзмi. I все ж, вiддаючи данину Лессiнговi, критики його концепцiï усвiдомлювали натуральнiсть взаємотяжiння л-ри i малярства, яке не є простим , наслiдуванням одне одного i яке не заперечує ‘ ймовiрнiсть ускладнення взаємостосункiв мiж ними в ïх iст. розвитку, особливо у зв язку зi зближенням Л. з iн. видами мист-в Вже романт. естетика, вiдмовившись вiд класифiкацiйноï визначеностi кожного з видiв мист-ва. до якоï прагнули ïх рацiоналiзованi попередники, вiдповiдно зi своïм неомiфолог. свiтоглядом орiєнтувалась на синтез мис-в. Пiзнiше живописний принцип вiдстоювали в поезiï парнасцi, а один з ïх теоретикiв Ремi де ґурмон вважав, то око є домiнуючим органом, шо постачає худож. мисленню матерiал. До пластично- живописноï мови удавалися, крiм романтикiв (В.ґюго, Е.Т. А. Гофман, М.Лєрмонтов. Т.Шевченко та iн.), i реалiстично орiєнтованi письменники, насамперед. XIX ст. (Ч.Дiккенс, О. де Бальзак, Гоголь, Л.Толстой, I.Нечуй-Левицький, М.Коцюбинський та iн.). Невипадково В.Ван-ґог порiвнював А.Доле з О.Домє, Е.Золя з З.Ф.Гальсом. Дiккенса з Ж.Ф.Мiллє, знаходив у тв. Дiккенса живописну перспективу, кольоровi контрасти в романi Золя «Мрiя, рембранлтiвськi барви у В.Шекспiра тощо. Активно впроваджували принцип малярського мислення у своïх пошуках нов. образу та його словесноï виразностi рос. футуристи, якi в манiфестi прямо проголошували: Ми хочемо, шоб слово смiливо пiшло за малярством. Так, образнiсть В.Хлсбнiкова створювалась не без впливу I.Босха, П.Брейгеля- старшого, Ф.Гойi. а також його сучасникiв П.Фiлонова. А.Лентулова. Н .Гончаровой Д.Бурлюка та iн.. його тв. написанi в лубочному, анiмалiстичному, плакатному та iн. жанрах, у його вiршах часто зустрiчаються iмена художникiв (Хокусаï, Ф.Малявiн, К.Коровiй та iн.). До цього можна додати факти персонiфiкованоï єдностi л-ри та малярства. Так, . водночас художниками та письменниками були Ван Вей, Мiкельанджело, В.Блейк, Д.Росеттi, А.Штiфтер, Лєрмонтов, Шевченко, Д.Григорович, Д.Якшич, Т.Готьє, Хлебников, В.Маяковський, Г.Грас, Г. фон Реццорi, К. i Й. Чапеки та iн. Все це свiдчить про продуктивнiсть взаємонаснаження Л. i М., якi збагачують одне одного сюжетно-темат. мотивами, жанр, баченням дiйсностi, композицiйними фiгурами органiзацiï матерiалу тошо, що має певне значення для комплексного дослiдження як окр. лiт. тв., так i творчостi письменника i лiт. процесу взагалi. Компаративiст, лiт- знавство виявляє iнтерес до типол. зiставлення словесних та малярських явищ або течiй, напр.. «ґарґантюа i Пантагрюеля Ф .Рабле i нiдерл. живопису Х/-ХЧ/I ст., нiдерл. майстрiв бароко драматурга i поета Й. ван дер Вондела й маляра Рубенса (XVII ст.), роману Д.Дефо Моль Флендерс i графiч. серiï У.Хоггарта Карєра повiï, сентименталiстськоï мiщанськоï арами i картин Ж.Б.ґрьоза, Жана Крiстофа Р.Роллана i митцiв барбiзонськоï школи (Т.Руссо, Ж.Ф.Мiдь та iн.), В пошуках втраченого часу М.Пруста, новелiстики А.Чехова, Коцюбинського i iмпресiонiзму, поезiï ґ.Аполдiнера i кубизму, тв. Кафки i експресiонiзму тощо. Такi зiставлення дають змогу вирiшити низку питань, шо повязанi з мiграцiєю традицiйних сюжетiв та образiв, зi знаходженням (через посередництво малярства) опосередкованоï подiбностi лiт. тв., рiзних за жанром, родовою змiстовнiстю, часовим вимiром, нац. традицiями тошо. Див. . Iнтерсемiотика, Музика i лiтература, Кiно i лiтература. Борис Iванюк


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/LEXIKON/malarstvo_i_literatura.dhtml