КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/LEXIKON/dnist.dhtml

	ДнIсть orig					 (#hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16725
 ДНIСТЬ одна з найзагальнiших лiт- знавчих категорiй, в основi якоï визнання цiлiсностi лiт. тв. як нарiжного начала поет, творчостi. Чи не вперше про це стосовно худож. л-ри заговорив Арiстотель Поетицi. Розмiрковуючи над специфiкою епiч. поем, вiн зазначав, шо фабула, коли вона є наслiдуванням дiï, повинна вiдтворювати одну i до того ж суцiльну дiю, а частини подiй повиннi бути так сполученi, шоб з перестановкою або випущенням будь-якоï частини порушувалося й мiнялося цiле, бо те, що своєю наявнiстю або вiдсутнiстю не вносить помiтних змiн, не становить органiчноï частини цiлого. Отже за Арiстотелем, . як синонiм цiлого є безумовною нормою як поет, творчостi, так i поет. тв. Саме тому єдиною й обовязковою для мист- ва слова нормою Арiстотель оголосив
 . дiï, як наслiдування однiєï i цiлiсноï за
 своєю суттю подiєю, а . часу — бажаною. Трагедiя
 має по можливостi, вказував Арiстотель, вмiстити свою дiю в
 одноденний кругообiг сонця або якнайменше з нього виступати. Згодом,
 у поетицi класицизму, . часу буде також оголошено обовязковою нормою
 i додано ше одну норму . мiсця. У Поетицi Арiсготеля, як i пiзнiше в
 поетицi Н.Буало було сформульовано ше одну iз суттєвих норм .
 характеру. За Арiстотелем, характер буде гiдним, якщо й ця схильнiсть
 гiдна <…>. Друга умова — вiдповiднiсть характерiв.
 Буває, напр., мужнiй характер, але не подобає жiнцi бути
 мужньою або грiзною. Третя — правдоподiбнiсть - це завдання
 вiдмiнне вiд того, шоб створювати характер гiдний або вiдповiдний
 <…>. Четверта шоб характер був послiдовний. Якщо
 зображувана особа непослiдовна й таким подається ïï
 характер, то навiть i в непослiдовностi своïй вона повинна бути
 послiдовна. А Буало вважав за потрiбне вилучити з характеру героя все
 суперечливе, шоб створити цiлiсний у своïй логiчностi образ.
 Зазначимо, шо . характеру, як, зрештою, i
 . тв. на загал, може базуватися не лише на логiзацiï зображуваного
 — це лише один iз можливих шляхiв досягнення поставленоï
 митцем мети. Iн. шлях передбачає зчеплення крайнощiв,
 сполучення полярних первнiв в єдину у своïй непорушнiй
 єдностi структуру (добра i зла, сили i безсилля, любовi i
 ненавистi, траг. i комiч.). Такий шлях є також правомiрним, бо
 як i в життi, так i в мист-вi, крайнощi збiгаються. Про це у заг-
 фiлос. планi мовив свого часу (МI ст. до н.е.) Лао-цзи; згодом з
 концепцiєю поляризму виступають пiфагорiйцi. Про збiг
 протилежностей» в добу Вiдродження розмiрковували Н.Кузанський i
 Дж.Бруно, а у фiлософiï позитивiзму протилежностi зводяться до
 полюсiв, а ïх вiдношення до доповнюваносгi. У дiалектико-
 матерiалiстичнiй фiлософiï виникла теза не лише про
 єднiсть i боротьбу протилежностей, а про тотожнiсть проти
 лежностей, ïх взаємоперехiд.
 . худож. тв. можна потрактувати по-рiзному i з рiзних фiлос. позицiй,
 але незаперечним лишається одне — в мист-вi слова
 протилежнi первнi (як, зрештою, у будь-якому мист-вi) гармонiзуються.
 I саме гармонiзацiя, як взаємопроникнення протилежних первнiв
 задля утворення нов. цiлого, є запорукою врештi-решт
 . (цiлiсностi) поет. тв. Думки стосовно цього ми знаходимо знову-таки в
 Арiстотеля, який зазначав, шо одним iз шляхiв гармонiзацiï всiх
 складникiв худож. тв. є беззаперечне врахування родовоï
 специфiки змiсту тв. Саме розумiння . як гармонiзованоï худож.
 цiлiсностi, потребує, окрiм усього iн., зосередити увагу на
 внутр. доцiльностi зображуваного: не можна розтягувати фабулу,
 нехтуючи при цьому ïï внугр. змiстом; не можна порушувати
 природний порядок дiï, не керуючись при цьому певними мист.
 намiрами та естет, засадами; не слiд в арiстотелiвськiй драмi
 поєднувати декiлька фабул, але це є природним для епiчнiй
 драмi. Тобто внутр. доцiльнiсть зображуваного як передумова творення
 худож.
 . виявляється на двох принципово значущих рiвнях: на рiвнi
 зображуваноï подiï та на рiвнi системи худож. та естет,
 уподобань автора. Творення . як гармонiзованоï цiлiсностi
 досягається виключно завдяки митцевi, котрий, як мовив
 Арiстотель, є творцем фабул, чи, як визначили б ми, творцем
 худож. реальностi. I така реальнiсть, не будучи iдентичною реальностi
 обєктивнiй, є цiлiсною хоча б тому, що обєктивно
 iснуюче митець перетворює субєктивно, тобто дає
 своє уявлення i розумiння навколишньоï дiйсностi. Цей
 момент примату субєктивного над об'єктивним у лiт. тв.
 є визначальним для виникнення . як гармонiзованоï
 цiлiсностi. Про це свiдчать i численнi висловлювання майстрiв худож.
 слова. Як одна з унiверсальних мист. категорiй, . - визначальна для
 функцiонування всiх складникiв тв., шо умовно подiляються на
 формальнi (стиль, жанр, композицiя) i змiстовнi (фабула, сюжет, тема,
 конфлiкт, характер), але в межах худож.
 . постають як змiстовно-формальнi. Олександр Чирков


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/LEXIKON/dnist.dhtml