КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/OLDI/ladyzh.dhtml Олег Ладиженський: "Людина може бути гIрша за будь-якого диявола" --------------------------------------------------------------- Subject: от Дмитрия Громова Date: 08 Jan 1998 http://www.sf.amc.ru/oldie/ Ў http://www.sf.amc.ru/oldie/ http://www.fantasy.ru/oldie/ Ў http://www.fantasy.ru/oldie/ --------------------------------------------------------------- Применена транслитерация: Росi"ї" - Ставится то же латинское "i". спонука"є" - Ставится то же русское "е". --------------------------------------------------------------- В одному з останнiх за минулий рiк чисел московського "Книжного обозрения" подаеться перелiк десяти найпопулярнiших росiйських письменникiв-фантастiв, в якому фiгуруе такий собi химерний Генрi Лайон Олдi. Це повiдомлення навряд чи зворушить серця авторитетних украiнських свинопасiв вiд лiтературноi критики, якi свято вiрять у нiкчемнiсть сучасноi росiйськоi лiтератури. Та й астральне дистанцiювання вiд Росii спонукае вiтчизняних письменникiв тричi плювати через лiве плече на всi iхнi досягнення, рейтинги, тиражi й гонорари. Тiею ж таки метафiзичною зневагою нашi iнтелектуали обгортають свiт росiйськомовноi лiтератури в Украiнi. Втiм, кожен, хто схоче зазирнути за паркан власних лiтературно-патрiотичних упереджень, принаймнi здивуеться, наскiльки вiдрiзняеться "потойбiччя" вiд коханоi халепи, що в нiй радiсно бовтаеться сучукрлiтпроцес. Письменники, яких полум'яно iгнорують нашi лiтературнi мас-медiа, замiсть того, щоби просити у СПУ дотацiй на створення власноi резервацii, е улюбленцями росiйського читача, з чого й живуть. Генрi Лайон Олдi - харкiв'янин, точнiше - два харкiв'янина: Олег Ладиженський i Дмитро Громов. Фаховi письменники-фантасти (жанр, в якому працюють Олдi важко означити, а тому здебiльшого iхнi романи зараховують до напрямку фентезi). Нечлени Спiлки письменникiв Украiни. За останнi два роки в Росii видано пiвтора десятки iхнiх книжок. Минулого року роман Олдi "Пасерби восьмоi заповiдi" здобувся на одну з найвпливовiших росiйських лiтературних премiй - "Странник". Отже, я пропоную на вашу увагу розмову з Олегом Ладиженським - одним з найвiдомiших украiнських письменникiв в Росii, а вiдтак - майже незнаним в Украiнi. - Ви усвiдомлюете себе творцем масовоi лiтератури? - Нi, про яку масову лiтературу можна говорити з нашими накладами? Масова книжка - це хоча б сто тисяч примiрникiв. А ми взагалi починали з того, що видавалися на власний кошт. - Ви щось заробляли на цьому? - Нi, просто нiхто нас не друкував. І не лише нас - вiтчизнаних фантастiв вцiлому. - Зацiкавлення сучасною лiтературою в Росii зростае чи застигло на певному рiвнi? - Читають... Принаймнi, видавництва працюють все потужнiше. Значить, книжки розкуповують. Думаю, телебачення помре ранiше, нiж книги. Це прогноз Брюса Стерлiнга - менi здаеться, що вiн не помиляеться. - Але ж дiйснiсть наштовхуе на протилежнi думки. - Книжки друкували, друкують i будуть друкувати. - Ви не вiрите у майбутне реалiстичноi прози? - Реалiстична лiтература матиме хорошi перспективи, якщо не збочуватиме на вже вiдпрацьований матерiал: побиття мертвого лева i ниття, як же було погано за радянськоi влади. Вже набридли всi цi спогади, мемуари, Довлатов... Не варто також знову опускатися в андеграунд - це непоганий двигун, але дуже сумнiвний як постiйна лiтературна метода. Натомiсть фантастика - спосiб мислення. Я не вмiю писати суто реалiстичну прозу, без "вiдступiв". Це як перець у борщi, як незвичний погляд на реальнiсть. А де фантастика в "Пасербах восьмоi заповiдi"? В тому, що там бiгае якась iстота, котра називае себе дияволом? Ну, назвемо його просто божевiльним. Фантастика - поняття вiдносне. - Ваше ставлення до постмодернiзму. - Колись Андрiй Лазарчук на запитання, що таке постмодернiзм, вiдповiв: "Постмодернiзм - це гiвно". Доволi цiкаве визначення... Я не знаю, що таке постмодернiзм. Але дехто з критикiв стверджуе, що ми - представники цього напрямку. - У "Пасербах восьмоi заповiдi", де дii вiдбуваються у польських Татрах, ви доволi впевнено змальовуете реалii 18-го столiття , - зi знанням вiдповiдноi лексики, етнографiчного матерiалу. Звiдки така поiнформованiсть? Чи це лише властиве фантастам вiльне поводження з реалiзмом? - З одного боку, можу сказати, що книжки розумнi прочитав, пiдняв довiдковий матерiал, переглянув кiнострiчки, живопис, прочитав вiршi тiеi доби, намагався вслухатися в мову. З iншого боку, такi речi якраз самi приходять. Себто, спочатку пишеш, а потiм дивуешся, звiдки це все знаеш. - В цьому романi ви доволi вiльно трактуете персону диявола, синтезуючи його "новий iмiдж". - Свого часу в католицькiй теологii постало таке питання: хто знаходиться в пеклi й раю, якщо Судного дня ще не було? Хто взяв на себе право судити? Тож Папi Римському довелося констатувати, що нi в раю, нi в пеклi немае жодноi душi. Людина може бути гiрша за будь-якого диявола. Неможливо вигадати таку шкоду, що ii мiг би заподiяти диявол, а людина - нi. Тому наш диявол - це людина. Колишня. Без рiг i копит. І називаеться вiн Великий Здрайця, себто - великий зрадник. Мiж iншим, концепцiя диявола як носiя зла у Бiблii вiдсутня. Натомiсть нам хотiлося збагнути: чи можна пожалiти диявола, врятувати його. - Ви вiрите в те, що диявол надаеться до рятування? - Я не буду вiдповiдати на це запитання. Автор говорить книжками. Крiм того, читацьке сприйняття не завжди збiгаеться з позицiею письменника. Хiба можна стверджувати, що раз у книжцi розповiдаеться про дурнiв, то й сам автор - дурень? - Саме тому й запитую. - Не скажу. - Стiвен Кiнг проголошуе, що мае на метi залякати читача. Як ви ставитеся до такоi "теорii лiтератури"? - Кiнг пожартував. Коли читаеш третiй його роман - вже не страшно. Цiкаво чи нецiкаво - iнше питання. От, наприклад, харкiвський письменник Андрiй Дашков пише так, що волосся на головi дибки стае. У порiвняннi з ним Кiнг як "залякувач" - наiвна дитина. Та й навiщо читача лякати? Просто е письменники, якi хочуть, щоби читач сприймав iх емоцiйно, а е такi, що вимагають вiд читача iнтелектуальноi участi, самостiйного творення висновкiв. Нам завжди здавалося, що цi завдання варто поеднувати. - В чому полягае призначення письменника? - Розповiдати iсторii. В нормальному селi повинен бути свiй оповiдник, до якого вечорами приходили би люди, щоби, вислуховуючи оповiдi про богiв i героiв, з'ясувати для себе, що вбивати ближнього не варто, що кохати i гвалтувати - рiзнi поняття. І все це вiдбуваеться ненав'язливо, без прямолiнiйних моралiзувань. - Ваше ставлення до моралi. - Я погано розумiю мораль суспiльства. Для мене це своерiдне мiрило: що я можу робити i чого не можу. - Ви ототожнюете себе з власними лiтературними героями? - Коли я вдаюся до такого порiвняння, виходить щось схоже на вирiзання силуету: ось я, а ось герой - ми складаемося, i я починаю або себе обтесувати, або героя. Себто, будь-якi ототожнення бiльш нiж проблематичнi. Втiм, людина може обтесати себе до невпiзнаваностi. Наприклад, вдень ви ходите на роботу i розвантажуете вагони, а ввечерi заявляете: я - ельф! У мене i вуха гострi, i розмовляю я незрозумiлою мовою. - У двадцятому столiттi лiтература ледве встигала продукувати актуальних героiв, починаючи вiд пост-детективних iнтелектуалiв аж до... - "Мiцного горiшка" у виконаннi Брюса Вiлiса. Кожна доба потребуе свого героя. Не могли американцi обiйти щелепи i м'язи Арнольда Шварцнегера. Мiж iншим, звернiть увагу, iхнi теперiшнi героi - не надто вродливi, проте мужнi. А якихось 30 рокiв тому iхне суспiльство потребувало спокусливих i витончених чоловiкiв. - А який герой, на вашу думку, потрiбен сьогоднiшньому середньому украiнцевi? - Напевно, можна розмiрковувати про нового героя для, скажiмо, бiльшоi частини слов'ян, втiм... Вiн ще не сформувався. Пошуки тривають. Найлегше - культивувати голiвудськi зразки. - Чи завжди останнiй написаний вами роман здаеться вам найкращим? - Так, переважно. Поки не мине трохи часу. - У вас е романи, про якi не хотiлося би згадувати? - Намагаемося писати так, щоби уникнути сором'язливих спогадiв. Поки що вдаеться. Це як iжа: один роман - як обiд з трьох страв, iнший - як келих шампанського з шоколадкою. Тож не варто сподiватися, що шампанське з шоколадом втамуе голод, а Єрунтовний обiд посприяе iнтимному спiлкуванню. Їжа мае рiзне призначення. - Даруйте за неофiтське запитання, але як ви пишете у спiвавторствi? - Менi щоразу доводиться про це розповiдати... Наш приклад - не рецепт. Спочатку у когось виникае задум, частина iдеi, яскравий епiзод, словом - щось. Ось тодi ми починаемо ходити: беремо по пляшцi Пепсi й накручуемо мiстом круги, говоримо, вигадуемо якiсь сюжетнi й структурнi навороти, дiалоги. Це може тривати два тижнi, може - два мiсяцi. Коли кiстяк вже починае обростати м'ясом, тодi ми сiдаемо писати. Працюемо окремо: я в себе вдома, Дмитро - в себе. Домовляемося, кому що хотiлося би писати, потiм - обмiнюемося написаним i кожен працюе з текстом спiвавтора. Потiм пишемо далi, мiняемося, складаемо докупи. Постiйне взаемне вичитування призводить до того, що готова рiч проходить через дванадцять редактур. - Найшвидшi темпи написання роману. - Три мiсяцi. Найповiльнiшi - рiк з хвостиком. - Вiд чого залежить швидкiсть написання роману? - Початок завжди йде повiльнiше, фiнал - швидше. Потрiбно пiдняти багато матерiалу. Коли писали останнiй роман - "Чорний баламут", - де розповiдаеться про Крiшну (тiльки не про того, якому моляться крiшнаiти, а про того, котрий жив чотири тисячi рокiв до нашоi ери, як написано в Махабхаратi), нам довелося мало не санскрит вивчити. Рiк ми писали роман "Герой повинен бути сам", бо копалися в Стародавнiй Грецii. Щоправда, комп'ютер пришвидшуе роботу - суто технiчно. - Якi у вас комп'ютери? - У мене - гiрший, у Дмитра - кращий, - за взаемноi згоди, бо вiн пiд'еднаний до мереж. Тому в нього - двохсотий Пентiум, у мене - четвiрка з сотим процесором. - Якби не лiтературна дiяльнiсть, в який спосiб ви б заробляли грошi? - Дмитро - доволi непоганий хiмiк, який не пiшов на захист кандидатськоi дисертацii, бо ми якраз писали роман. Я - театральний режисер i тренер карате. Останнiм досi займаюсь, - свого часу судив мiжнароднi змагання, чемпiонат колишнього Союзу. Себто, мiг би тепер стати, наприклад, функцiонером вiд карате. - Чи знаете ви ще письменникiв, якi би поеднували лiтературну працю з карате? - Так, у Роджера Желязни - коричневий пояс, у Барбари Хамблi - чорний. - Розкажiть коротко про вашу спортивну бiографiю. - Ще в дитинствi менi подобалися единоборства - займався фехтуванням i став кандидатом у майстри спорту, потiм - дзюдо... А коли потрапив до школи карате, то вже там i залишився. - Себто, ви тренувалися ще "в пiдпiллi"? - Так. Ми переховувалися. Мали проблеми з мiлiцiею. - Що таке модна лiтература? - Трiлери. Також доволi популярна сумiш фантастики i бойовика. Слов'янське фентезi, де бiгають рiзнi перуни, свароги, дажбоги, волхви ганебнi, всiлякi Івани на сiрих вовках тощо. Втiм, цi жанри швидко вiдiйдуть на третiй план. - Як довго протримаеться мода на фентезi? - Чистий жанр фентезi залишиться для шанувальникiв Конана. Але це навiть не жанр. Досi ще нiхто не сформулював, що таке фентезi. --------------------------------------------------------------- Iнтерв'ю Михайла Бриниха © 1998 URL: http://lib.misto.kiev.ua/OLDI/ladyzh.dhtml